Одна голова — добре, дві — краще, а три або навіть чотири — зовсім чудово. Дослідники щоденникових нотаток так Вінчі вирішили об'єднати зусилля в пошуках ключів до загадки Леонардо. Але це ще не означає, що вони відмовилися від суперництва. Навпаки, для дослідників стало справою честі виявити черговий взаємозв'язок розрізнених фрагментів раніше колег-конкурентів і записати відкриття на свій рахунок. Quintis Fontis — це аматорський варіант правил для настільної гри «Загадка Леонардо», який виявився таким вдалим, що отримав офіційний статус і побачив світ окремим виданням. Зіграти в «Загадку Леонардо» за цими правилами можна й базовим комплектом (все, що знадобиться над нього, — будь-який дрібний предмет для фішки віто, наприклад, монетка), але в наборі Quintis Fontis трохи більше карток, до того ж вони підібрані спеціально під нові умови гри. Крім того, серед них є особливі карти дій, яких немає в базовій коробці. Як і в оригінальній «Загадці Леонардо», головний елемент гри — картки з малюнками з паперів так Вінчі. На кожній мапі зображено два такі символи, а всього їх дванадцять різних. Крім того, в ігровому комплекті 36 жетонів-ключей із тими ж зображеннями — по три на символ. Щоб отримати ключ, гравець має у свій хід зібрати на столі ряд із декількох карт з однаковими символами, а перший, хто набере певну кількість ключів, стає переможцем у партії. У звичайній «Загадці Леонардо» кожен суперник розміщує карти та вибудовує лінії з символів на особистому робочому просторі — «хресті» з п'яти або квадрата з дев'яти карт. А за правилами Quintis Fontis гра проходить на загальному квадратному полі розміром п'ять на п'ять карток. У свій хід гравець має викласти на стіл одну карту з руки. Зробити це можна одним із трьох способів. По-перше, помістити її в вільну «ячкову» (на початку партії це єдиний варіант, оскільки карт на столі ще немає), водночас нова карта не має опинитися за межами поля. По-друге, накрити новою мапою одну з уже лежать на столі, якщо на обох мапах збігається хоча б один символ. І по-третє, замінити картою з руки карту на полі, забравши її на руку, — теж тільки у разі збігу символу. Крім того, у свій хід можна розіграти карту дії (кожна така карта має певний ефект, описаний у її тексті), а також перемістити фішку віто з однієї карти на іншу. Ніхто з суперників не має права грати карти з такими ж символами, як на тій мапі, де лежить фішка віто. Якщо своїм ходом гравець побудував на полі вертикальну, горизонтальну або діагональну лінію з трьох однакових значків, він бере собі ключ із цим символом. Щоб отримати другий ключ із тим самим зображенням, треба буде створити ряд із чотирьох, а третій — із п'яти символів. На відміну від оригінальної «Загадки Леонардо», правила Quintis Fontis дають змогу гравцеві володіти двома або трьома однаковими ключами. Партія завершується, щойно хтось візьме свій сьомий ключ (цей гравець відразу перемагає), або коли закінчуються карти в колоді. У другому разі переможцем оголошується той, у кого більше ключів. Quintis Fontis — це найскладніший варіант «Загадки Леонардо», який призначений для досвідчених гравців. З одного боку, він вимагає від учасників уважно стежити за великою кількістю карт і чужими діями, а з іншого — відкриває перед гравцями додаткові можливості для створення переможних комбінацій. На загальному полі практично неможливо перемогти поодинці: у Quintis Fontis необхідно враховувати інтереси суперників і вміло використовувати їх до власної вигоди.